Remontoff23.ru

Про Ремонт
2 просмотров
Рейтинг статьи
1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд
Загрузка...

Велесова книга переклад кирпича

Велесова книга переклад кирпича

Явлення «Велесової книги» з небуття — живе свідчення невмирущості, незнищенності українського народу.
1500 років тому, коли творилася ця історико-релігійна пам’ятка, наші пращури в страшному напруженні відстоювали свої духовні надбання, самобугність, виборювали право на вільне життя. Щезали їхні вороги — етноси, які здавалися непереможними; йшли в небуття могутні імперії, що топтали, шматували, нівечили наш народ, а він знову й знову піднімався і відтворював свою генетичну потужність. Це й відобразила «Велесова книга».
У IV ст. н. д. виникла могутня антська держава Троянь. На нашу думку, анти входили ще до Скитського союзу — під назвою ути (у вимові з носовим голосним онти або анти західних та південних авторів), що, можливо, походить від санскритсь-кого ukti (vakti) — слово. Тобто ути (вони ж уктріани «Повісті врем’яних літ», украни, укри «Велесової книги») були давнім слов’янським народом, що розселився на берегах Дніпра, Одеру, Дунаю. Згодом його завоювали сарматські племена орос-русь, але й ті зникли в слов’янській масі, залишивши тільки свою назву.
Завойовники намагалися нав’язувати свої етноніми, утверджувати свою велич за рахунок пограбованої і приниженої людності. Лише після національно-визвольної війни XVII ст. укра-їнський народ зміг відродити свою первинну самоназву, що походить від укрів.
Треба врахувати, що «ВК» — це збірка епічних творів, складених у V і записаних у IX ст. Тут немає викладу подій у хронологічній послідовності. Інколи перегукуються одні й ті самі факти, зокрема війни проти готів Германаріха, звернення до богів, поетичні образи. Висловлюються також різні думки про походження слов’ян. Помітно незначні розбіжності в хронології. Але така вже особливість усної народної творчості — переказів, мітів, легенд. Зате вони зберегли й передали нам у спадщину найсуттєвіше — цільність етносу, його світовідчуття і мудрість.
«Велесова книга» — це відчайдушна спроба протистояти наступові ворогів із півночі і півдня. Ті докорінно змінювали соціальні підвалини, стосунки між людьми, утверджували чужий світогляд і чужу мораль, пропонуючи натомість психологію раба.
У «Велесовій книзі» знайшов відображення і той період, коли на Дніпрі вже сформувався союз на чолі з войовничими сарматами-русами. Поляни-укри скорилися, визнавши себе русами («Повість врем’яних літ» свідчить; «Поляне, яже нині зовомая русь»).
Наше видання включає всі відомі тексти «ВК» з архіву Ю. Миролюбова, які вперше були опубліковані М. Скрипником у Голандії (1972, 1975) і згодом передруковані в Росії (1990). По-передні публікації — першодрук у США (1957—1959), передруки в Голандії (1968) і Канаді (1970) — містили проміжковий варіант розшифрування «ВК». В ньому ще були сотні пропусків і неправильних прочитань. Осмислити такий текст було неможливо.
1967—1968 pp. А. Кирпич спробував перекласти на українську мову саме цей текст (іншого в нього не було) і, звичайно, зазнав невдачі. На жаль, журнал «Дніпро» (1990, № 4) опублікував переклад проміжкового варіанту. Бус Кресень (О. Асов) уже мав можливість перекласти повний текст «ВК», опублікований у «Трудах отдела древнерусской литературы» (ТОДРЛ. — 1990. — Т. 43), однак теж вибрав для перекладу дефектний текст (1992). Тому обидва переклади — як А. Кирпича, так і Буса Кресеня — не мають реальної цінності.
Ми вперше друкуємо переклад усіх відомих текстів (у т. ч. й тих, що відсутні в попередніх українських виданнях) — дощечок 8(2), 8(3), 14, 19, 21, 22, 23, 25, 26, 8(27), 28, 29, ЗО, 31, 32, 33, 34, 38а, 386, а також фрагментів дефектних дд. 20, 27, частково 33 і 386. У публікації «Дніпра» пропущено текст д. 16, що дав назву всій книзі. У нашому перекладі він є. Отже, додатково перекладено тексти двадцяти дощечок. Це складає приблизно третину всього обсягу «Велесової книги».
Щодо нумерації дощечок, то тут, як і в публікації «ТОДРЛ», немає поділу на першу і другу частини. Спочатку подаємо дощечки, які в «Календарі канадійського фармера» входять до другої частини. Потім ідуть дощечки першої частини (в дужках нумерація проміжкового варіанту): 17а(6а), 176(66), 17в(7а), 18а(8), 24а(4а), 246(46), 24в(5а), 24г(56), 35а(1а), 356(16), 36а(2а), 366(26), 37а(3а), 376(36).
У всьому тексті «Велесової книги» чітко простежується своєрідний ритм. Часто рядки, довші чи коротші, починаються зі слів «Се . », «І се . », «А се . », «Се бо то . », які його й визначають. У перекладі збережено стиль оригіналу, порядок слів і форми зв’язку між ними, окремі архаїзми, — все те, що передає колорит мови наших далеких предків. Залишена незрозуміла лексика: не весь текст прояснено з однаковим успіхом — ця робота триває.
Увазі читача пропонується й повний автентичний текст «ВК» (теж у ритмічному виклаці), написи на дефектних дошечках, варіанти прочитань у публікації «Календаря» (1970). Подаємо також фрагменти розшифрувань Ю. Миролюбова, в які ми внесли виправлення.
Далі йдуть дослідження, архівні, довідкові матеріали тощо.
Хочеться вірити, що все це допоможе історичній свідомості українців пробитися крізь деформації останнього тисячоліття і впізнати у «Велесовій книзі» свої духовні основи, первинну мораль, космологічне світобачення.
Святе покликання дивом уцілілої пам’ятки — повернути нас до незамулених джерел великої індоєвропейської нації.
Дай, Боже!
м. Ужгород.
КАРБ
Це, здається, вперше після понад тисячелітньої мовчанки залунав до нас голос наших забутих предків. Не без душевного зворушення ми розгортаємо перед собою новий історич-ний документ — «Влес книга», що відносно недавно він попав в українські руки.
Що це таке «Влес книга»? Це найстарший і дотепер майже не відомий старовинний літопис дохристиянської Русі-України, випалений старим українським письмом на дубових дощечках-плитках, які то рівно тому 50 літ, у 1919 році, припад-ково знайшов полковник А. Ізенбек в одному дощенту зруйно-ваному будинку, правдоподібно князів Куракіних, недалеко Курська.
М. ШКАВРИТКО. Найстаріший літопис Русі-України// Календар канадійського фермера. — 1970.

Велесова книга

Муж, ідучи додому, не правий,
якщо лише заявляє про права;
і правий, якщо слова його з ділами збігаються.
Тому сказано здавна, аби ми творили були добро.
Як і діди наші казали; тут є і буду так же.
За часів злославних і бусих русь була потята рукою ворожою.
І злочини творилися.
І князь тоді немічний був.
і услав синів своїх до брані.
А ті варягам піддалися, знехтувавши рішення віча, і на те, що речено вічем, не зважили. Тому ж бо ви розторгнуті і в неволю взяті, і коли речемо нині, що маємо сво’іх князів, то не є так.
До південних країв ходили, щоб узяти землю нам і дітям
нашим.
А там греки напали на нас, бо ми всілися на їхню землю. І була січа велика і багато місяців. Стократ починала русь
і стократ розбита була од півночі до півдня.
Отож худобу повели праотці наші,
і були отцем Орієм до краю руського ведені,
тому що завжди там перебували.
Багато злигоднів приніс ранній холод.
Отак відійшли сюди й оселились огнищанами на землі
руській.
І все те сталося за дві теми до суть. А по тих двох темах варяги прийшли і землю забрали од хозарів до рук своїх. Тим бо відробляли в неволі. Був народ родичем з ільмерцями,
3 єдиного кореня постали роди наші.
Хто прийшов пізніше на Руську землю,
то і селився серед ільмерців,
бо суть братчики наші і подібні до нас,
і в небезпеці обороняли нас од зла.
Віче мали: що віче вирішить, то так і є;
а що не рішено — не повинно бути.
Вибирали князів од полюддя до полюддя, і так жили.
Ми ж їм допомогу давали, і так було.
Зілля бо знали робити, посуд, печений у вогнищах, —
і суть бо гончарі умілі.
Землю орати чи худобу доглядати ті бо розуміли.
Такі й наші отці суть.
А прийшов рід злий на нас, напав.
І тому змушені були відійти в ліси.
Так і живемо, навчившися звіра ловити і рибалити, од страху уклонившись.
Так пробули одну тему і почали городи ставити,
вогнища повсюди розкладати.
На другу тему був холод великий,
і потяглися ми до півдня —
там бо суть місця злачні.
А там іронці зайняли худоби нашої десятину.
І прийшли б до згоди, якби ті могли слово тримати.
І потяглися ми до полуденного зеленотрав’я,
і було в нас худоби багато.

Читайте так же:
Термостойкий кирпич для бани

КАРБ
ОРАТАНІЯ (АРТАНІЯ, РАТАНІЯ) — старовинна назва наддніпрянської України. За легендою — найродючіша в світі земля, яку РОД віддав своїм дітям — українцям. У деяких стародавніх арабських історичних джерелах, зокрема в працях географів VIII—X ст. Ал-Балхі, Ал-Істахрі, Джайхані, Ібн-Русте, О. згадується як одне із трьох царств України-Русі. Географічне розташування О. — теперішня Черкащина.
Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології. — К., 1993. — С. 40.

Велесова книга — ПРАДАВНЯ УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

„Велесова книга“ — це найцінніша пам’ятка прадавньої літератури, яка являє собою рукопис докириличного періоду, що був названий на честь старослов’янського бога скотарства, ремесла і творчості — Велеса (Влеса). Ця найдавніша пам’ятка V-IX століть розповідає про історичні події тих часів та вперше подає опис життя, світогляду та вірувань стародавніх слов’ян.

Історія винайдення цієї пам’ятки не має однозначності, як досі не має однозначності і питання про її автентичність. „Велесова книга“ складається з дубових, а за твердженням Б. Ребіндера, березових дощечок-таблиць, що були знайдені 1919 року білогвардійським офіцером Олександром Ізенбеком (у деяких виданнях — Ізенбек) у зруйнованому поміщицькому маєтку. За одними даними, цей маєток знаходився у селищі Великий Бурлук на Харківщині і належав поміщикам Донець-Захаржевським. Маєток був пограбований і зруйнований селянами під час повстання. Вони знищили також надзвичайно цінну бібліотеку, в якій, вочевидь, міг зберігатися унікальний рукопис.

За іншими даними, той маєток належав князям Куракіним і знаходився десь на Курщині.

Олександр Ізенбек, який навчався в Петербурзькій академії мистецтв і мріяв стати живописцем, одразу помітив незвичайні дощечки і наказав ординарцеві позбирати їх. Усі дощечки були однакового розміру — 38 х 22 см, товщиною у півсантиметра, та мали отвори для кріплення ременем. Текст був видряпаний або випалений, а потім вкритий маслом. Дощечки були „написані“ абеткою, в якій змішалися грецькі і слов’янські літери. Полковник Ізенбек прикладав чимало зусиль і часу, щоб прочитати давній текст, але так і не зміг.

Згодом він опинився в еміграції, спочатку у Франції, потім — у Бельгії, де і відкрив власне ательє з розпису тканин. О. Ізенбек жив усамітнено, не спілкувався навіть з російськими емігрантами. Єдиним його другом був Юрій Петрович Миролюбов-Лядський, українець за походженням. Миролюбов за фахом був інженером-хіміком, але надзвичайно цікавився стародавніми слов’янами, вивченням їх мов та історії. Саме йому і показав свою унікальну знахідку Олександр Ізенбек. Миролюбов взявся за вивчення і копіювання пам’ятки. Проте, усвідомлюючи унікальність рукопису, виносити його за межі власного кабінету Ізенбек не дозволив.

Робота над однією „дощечкою“ іноді продовжувалася більше місяця і була надзвичайно складною. Деякі таблички були поламані, і їх доводилося склеювати, скріпляти трухляві частини. І це вже не кажучи про складність власне тексту книги. На поверхню дощечок були нанесені паралельні лінії, а букви писалися не над, а під ними, впритул, без жодних пропусків між словами. Початок і кінець слів та речень ніяк не позначалися, до того ж, якщо слово починалося на ту ж літеру, на яку закінчувалося попереднє, писалася тільки одна буква, яку слід було читати двічі. Вочевидь, з метою економії місця усі рядки писалися дуже щільно — від краю до краю. У деяких місцях слова переривалися всередині, а інша частина фрази переносилася на зворотній бік „сторінки“ без будь-яких позначок. Така техніка написання давнього тексту й досі є таємницею.

Читайте так же:
Что такое деформативность кирпича

Складна робота Юрія Миролюбова над розшифруванням тексту тривала до 1939 року. За 15 років кропіткого переписування, транскрибування Та фотографування тексту досліднику вдалося перекласти кирилицею близько 40 дощечок.

Самі дерев’яні дощечки зникли. О. Ізенбек помер 1941 року у Брюсселі, і серед тієї спадщини, що він залишив Миролюбову, рукопису вже не було. Дослідники вважають, що рукопис було втрачено назавжди.

Робота Ю. П. Миролюбова-Лядського над стародавньою пам’яткою відгукнулася на всіх континентах. Упродовж 1954-1959 років у Сан-Франциско, Сполучені Штати Америки, на сторінках журналу „Жар-птиця“ Олександр Кур публікує транскрибований текст „Велесової книги“. Цій публікації передувало тривале листування Миролюбова і Кура, а сам рукопис був названий „Велесовою книгою“ саме за пропозицією О. Кура, оскільки в ньому часто згадувався бог Велес, або Влес.

Згодом дослідження вже надрукованого тексту розпочинає історик Сергій Лісний, колишній киянин, який після війни опинився в Австралії. Свої думки про „Велесову книгу“ як самобутній давньоруський літопис він виклав у розвідках „Русь, звідки ти?“, „Чи були давні „руси“ ідолопоклонниками та чи приносили вони людські жертви“ та „Велесова книга“ — літопис язичницьких жерців IX століття, нове, невивчене історичне джерело“. Ці розвідки Сергій Лісний 1959 року надіслав до Радянського комітету славістів, але радянські фахівці оголосили пам’ятку підробкою. А невдовзі текст „Велесової книги“ взагалі заборонили друкувати у Радянському Союзі, а закордонні дослідницькі роботи й публікації про неї затримували на кордоні.

Але, не дивлячись на це, інформація про унікальну пам’ятку досягла Союзу, і замовчувати існування рукопису й надалі не вдалося. Через 19 років було порушено мовчання про „Велесову книгу“, але публікуються думки як на захист автентичності пам’ятки, так і за те, що вона є підробкою.

1967 року фотографії текстів і дощечок потрапили до рук Миколи Скрипника, українського діяча, який мав невеличке приватне видавництво „Млин“ у Гаазі (Голландія). Скрипник зрозумів, яка унікальна пам’ятка потрапила йому до рук, і звернувся по наукову допомогу до Андрія Кирпича з Великобританії (теж українського емігранта), який взявся за переклад давнього тексту сучасною українською мовою. І вже у лютому 1968 року була видана „Велес Книга“ (Гаага, „Млин“, 1968), у передмові до якої Микола Скрипник написав:

„Зміст „Влес Книги“ дійшов до мого відома щойно в році 1967. Він зробив на мене дуже глибоке враження, в першу чергу тим надзвичайно піднесеним патріотизмом, який міг народитися тільки в боротьбі на життя і смерть за ЗЕМЛЮ-РУСЬ — прабатьківщину наших далеких предків.

„Влес Книга“ обговорює не тільки суто історичні події та проблеми, а й багато аспектів культурно-релігійного та політичного життя нашого минулого, впливи яких діють ще й донині в нашій сучасності. „Влес Книга“ дає тим, хто здібні почути й зрозуміти голос предків, надзвичайно багату змістом відповідь на питання: „Хто ми? Чиї діти? Яких батьків?“

Ми свідомі того: наша спроба викликати зацікавлення „Влес Книгою“ в українськім суспільстві пов’язана з багатьма труднощами, але сподіваємось здійснити наші наміри. “

В Україні перша публікація „Велесової книги“ була здійснена лише у 1990 році. Вона вийшла у журналі „Дніпро“ (№ 4 за 1990 р.) зі вступною статтею О. Білодідата, В. Киркевича. Над унікальним рукописом працюють такі дослідники, як Б. Яценко, В. Шевчук, М. Слабошпицький та інші, а їх публікації починають періодично з’являтися в пресі.

Питання про автентичність „Велесової книги“ точаться між дослідниками і до сьогодні. Деякі дослідники сумніваються в автентичності пам’ятки на підставі експертизи, що була зроблена дослідницею Л. П. Жуковською, та лінгвістичного аналізу рукопису, зробленого О. В. Твороговим.

Експертиза фотографії дощечки, яку надіслав до Союзу С. Лісний влітку 1959 року, була зроблена Л. П. Жуковською. У 1960 році в радянському журналі „Питання мовознавства“ були опубліковані висновки цієї експертизи, за якими фотографію було визнано „промальованою“, а зміст та мову пам’ятки — підробними. До того ж дослідниця Жуковська зв’язала унікальний рукопис з ім’ям збирача та фальсіфікатора слов’янських древностей О.І. Сулакадзева, що жив на початку ХІХ ст. У його музеї зберігалися як справжні унікальні пам’ятки, так і підробки, виготовлені самим Сулакадзевим. У каталозі зібрання своїх рукописів Сулакадзев згадує і рукописи, вирізьблені на 45 букових дощечках. Хоча кількість дощечок не співпадає, але час, до якого їх відносить Сулакадзев, збігається з „часом“ „Велесової книги“.

Пізніше, зробивши лінгвістичний аналіз усієї пам’ятки, дослідник О. В. Творогов дійшов висновку, що хоча лексика „Велесової книги“ безперечно є слов’янською, але її фонетика, морфологія та синтаксис є хаотичними та не співпадають із тим, що відомо сучасному порівняльно-історичному мовознавству про стан слов’янських мов та діалектів IX століття.

Проте інші дослідники схиляються до думки, що зробити підробку 60 сторінок тексту мовою, якою до цього ніколи не І читали і якої не чули, практично неможливо.

„Велесова книга“ — надзвичайно цінна історико-літературна пам’ятка, у якій описуються події від 650-х років до нашої ери до останньої чверті IX століття. Ця пам’ятка є унікальною ще й через те, що являє собою спростування думки про відсутність писемності у руського народу, доки греки не створили кириличну абетку.

За хронологією систематизувати „сторінки“ „Велесової книги“ надзвичайно важко, тому що одна й та сама подія описується кілька разів на різних дощечках, які не мали нумерації. У кутку кожної дощечки було розміщено малюнки (тварини, знаки, предмети тощо), які називаються гліфами. Не виключено, що ці малюнки виконували роль маркувальних позначок „сторінок“, бо іншої нумерації тоді ще не було. У своєму листуванні з Олександром Куром Юрій Миролюбов так описує фотографії дощечок „книги“:

Поздоровляючи Вас з Новим роком, маю за честь додати фотознімки поганої якості чотирьох сторінок „дощок“, які я знайшов у своїх паперах. Текст також переписаний мною, але ще не знайдений; як тільки знайду, я Вам його надішлю. На лівому полі 1-ї „дошки“ намальований пес, на 2-й якась тварина, схожа на кішку, але з довгим хвостом, який скидається на лисячий, і з довгою шиєю. Третя „дошка“ має зображення сонця з сімома променями. Четверта — без будь-яких зображень.

Читайте так же:
Схемы порядовки кирпичей для барбекю

Коли мені пощастить зробити кращий відбиток із негативів, я його негайно надішлю.

P. S. Величина знімків відповідає самому розмірові „дощок“. На думку тутешніх фотографів, це „все“, що можна зробити за допомогою наявних негативів.

Брюссель, Бельгія. 10 січня 1954 року“.

Миролюбов і дослідники, які займалися перекладом „Велесової книги“ після нього, надавали табличкам довільної нумерації, однак спираючись на відомі історичні події, описані у пам’ятці.

Окрім малюнків, кожна дерев’яна табличка „книги“ мала по два отвори, через які продівався шкіряний ремінець або мотузок, і в такий спосіб „сторінки“ „Велесової книги“ скріплювалися.

„Велесова книга“ дає нам також відповідь на питання: звідки походить давня назва східних слов’ян — „роксолани“. У „книзі“ зазначається, що рівнина між Дніпром і Волгою називалася Русколань, що означало „рівнина, яку населяють „руси“ (від „руси“ — давня самоназва праукраїнців та „лань“ — рівнина). Тому, коли до римського війська приходили найманці з Русколані, їх записували „роксоланами“.

Устройство прибора

1. Сами дощечки. Могут находиться в трофейных архивах организации Аннэнербе, в Москве (Архив историю-документальньк коллекций, филиал в Химках), а также в Польше и США (мормонское древлехранилище).

2. Рукописная копия 1924-1941 гг. Ю.П. Миролюбова (разбросана по архивам Аахена, Сан-Франциско и Балтимора). Большая часть находится у наследника протоиерея о. Стефана (Ляшевского), издателя журнала «Нива» (США). Многое есть и в Германии (с сего мною сняты копии): J. Miroluboff, Heinrichsalle 35, Aachen, West Germany. Также у дочери А. Куренкова Любы (в 2000 году ей исполнилось 77 лет) .

3. Машинописная копия, переданная А. Куру (Куренкову в Пало Альто). 1953-1959 гг.

4. Машинописная копия, переданная С. Ляшевскому в Балтиморе. 1953-1959 гг.

5. Машинописная копия, переданная В.Е. Лазаревичу.

6. Машинописная копия, переданная Бутову (есть у А.И. Асова и в архиве ИМЛИ).

7. Шесть фотокопий дощечек. Музей руссыэго искусства, Сан-Франциско.

Первые копии (в настоящее время эти издания являются первоисточниками).

1. «Жар-птица». (В этом ротапринтном журнале статьи А. Кура и Ю.П. Миролюбова и тексты «Велесовой книги».) Сан-Франциско, 1953-1959 гг. Большая часть номеров сего журнала есть в бывшем спецхране библиотеки ИНИОН. Также страницы сего журнала, относящиеся к «Книге Велеса», были скопированы и размножены Н. Скрипником и С. Лесным (часть в 1960 году была отослана в АН СССР для экспертизы, где и пропала). Часть номеров, отсутствующих в российских библиотеках, есть в личном архиве А.И. Асова.

2. Лесной С. «Влесова книга» — языческая летопись до — олеговской Руси: (История находки, текст и комментарий). Виннипег, 1966. В книге воспроизведено 8 дощечек по изданию и с переводом А. Кура.

4. Ребиндер Б. Влесова книга (ксерокопия с машинописи) Франция, Руайя, 1987.

5. Ребиндер Б. Фонд Ребиндера, переданный в Отдел Рукописей РГБ в 1986 г. (до сего времени не вставлен в картотеку).

6. Скрипник Н.Ф. Влес книга: Лiтoпиc дохристияньской Pyci-Украiни. Вип. 1-7. Лондон; Гага, 1972, 1975. (Размноженные ротапринтом копии рукописей и архивные материалы).

7. Соколов П. Копия «Книги Велеса», перевод и комментарии оной. Рукопись, присланная из Австралии. (Отдел рукописей РГБ, поступление до 1995 г.) Он работал с архивами С. Ляшевского и А. Кура.

8. Копия «Книги Велеса» Ляшевского-Бутова и переписка Ю.П. Миролюбова, А. Кура и пр. Архив ИМЛИ. (Поступление 1994.) Также скопирована мной.

9.Копия оборотной стороны дошечки из архива С. Ляшевского, издана В. Штепой в журнале «Fakts», № 2 (VI, 1988).

10. Копии «Книги Велеса» в изданиях В.Е. Лазаревича и А. Кирпича (были у Ляшевского, Скрипника и ряда др. эмигрантов).

11. Первое полное издание А. Асова фонетически прочитанной копии всех текстов дощечек: «Книга Велеса», СПб., 2000.

ИЗДАНИЯ «КНИГИ ВЕЛЕСА»

Издания А.И. Асова:

1. «Русские Веды». («Песни птицы Гамаюн», «Велесова книга»). М.: Наука и религия, 1992. 366 С. Тир. 50 000.

2. «Мифы древних славян». (Здесь переиздание перевода «Велесовой книги» из «Русских Вед»). — Саратов: Надежда, 1993.320 с, тир. 100 000.

3-4. «Велесова книга». М: Менеджер, 1994.318 с, тир. 10 000. Переиздание с исправлениями: 1995, тир. 5 000.

5. Лесной С. Откуда ты, Русь? (Здесь переиздание перевода «Велесовой книги» из «Русских Вед», авторское право мне возвращено по суду). — Ростов-на-Дону: Донское слово, Квадрат, 1995. 350 С. Тир. 30 000.

6. «Книга Велеса». М.: Наука и религия, 1997. 288 с, тир. 8 000. 7-8. Асов А.И. Славянские боги и рождение Руси. М.: Вече, 1999.

544 с. (Два издания с тиражом по 10 000, второе издание правленное). 9. «Книга Велеса». СПб.: Политехника. 2000. 480 с. Тир. 3 000.

Значимые издания памятника на иностранных языках:

9. «Влесова книга». Легенди. Miти. Думи. Скрижалi буття украiнського народу. II Переклад, пiдготовка автентичного тексту Б. Яценка. // 1ндоевропа, кн. 1-4. Киiв: Велесич, 1995.320 с. Тир. 5 000.

10. «Велесова книга». // 1 Део. Превод и коментари Paдивоje Пешиh. Београд: Пешиh и синови. 1997. 200 с. Тир. 1000.

11. «The book of Vles. (Vies knyga). Hysterical manuscript from Eastern

Europe.//Transl. from Old Slavonic by VKachur. Columbus (Ohio), 1975.170 s.

Издания, посвященные «Книге Велеса», с переводами текстов:

16. «Велесова книга». Перевод Геннадия Карпухина (без оригинального текста). // «Сибирские огни». Новосибирск, 1995, № 1-6. С. 39-152.

17. Микола Карпенко. «Велесова книга». Перестви // Передм. Б. Яценко, В. Шапиро. Киiв: Украiнский Центр духовной культури, 1998.

КНИГИ О ТРАДИЦИИ «КНИГИ ВЕЛЕСА»

Издания первых исследователей из эмиграции:

1. Миролюбов Ю.П. Собрание сочинений. 22 тома (брошюры). Germany, Munchen, также Испания, Мадрид. 1974-1991.

1. Лесной С. История русов в неизвращенном виде. Париж. Вып. 1, 1953; вып. 2, 1954; вып. 3; вып. 4, 1955; вып. 5, 1955; вып. 6, 1957; вып. 7, 1958; вып. 8, 1959; вып. 9, 1959; вып. 10, 1960.

Читайте так же:
Кому продать дорогой кирпич

2. Лесной С. Тезисы доклада на V-м Международном съезде славистов. Славянска филология. Т. 4. Доклади, съобщения и стати по литературознание. София, 1963.

3. Лесной С. Русь, откуда ты? Основные проблемы истории Древней Руси. Виннипег, 1964.

4. Лесной С. «Влесова книга» — языческая летопись до-олеговской Руси. Виннипег, 1966.

5. Лесной С. Пересмотр основ истории славян. Мельбурн, 1956. (Продолжение Виннипег, 1972.)

6. Лесной С. Были ли древние русы идолопоклонниками и приносили ли они человеческие жертвы? //»Жар-птица», №3,Сан-Францико, 1959. С. 15.

7. Личное дело С. Лесного (С.Я. Парамонова. Commonwealth of Australia: Commonwealth Scientific and Industrial Research Organization: Serge I. Paramonov, CSIRO Archive (Fyshwick, A.O.T) H3/1220, PH/PAR/4 (CEASED).

8. Lesnoi Sergei. A Biographical Diotionary of the Soviet Union 1917-1988. London; Edinburg; Munioh;New York; Singapore; Sydney; Toronto; Wellington: Saur, 1989. P. 234.

1. Ляшевский С. Н. История христианства в земле русской. Очер

ки по Преистории Руси. Балтимор, 1968.

2. Ляшевский С. Н. Доисторическая Русь. Балтимор, 1977.

1. Шаян В. Наивийше свггло; студия про Сварога и Хорса. Лондон, Орден, 1969.

2. Шаян В. Bipa предив наших. Т. 1. Гамшьтон (Канада): Видавничий комiтет пpi Святинi Дажбожш в Гамiльтонi. Онтарио, 1987. 893 с.

3. Шкавртко М. Найiстарiший лiтопис Руси-Украiни. // Календар канадiйського фармера. 1970.

4. Изданиям. Скрипника в журнале»ВшьшйСвiт»,США (1971-1974).

5. Скрипник М. Статьи в сб. «До Джерел», Изд-во «МЛИН», Гаага, 1971, переиздание 1975.

Исследования «Книги Велеса» в России и на Украине

1. Бегунов Ю.К. Тайные силы в истории России. СПб., 1995.

2. Драчук В. Дорогами тысячелетий (здесь один из первых спокойных обзоров проблемы). М., 1976.

3. Грицков В.В. Сказания русов. Часть 1. Влесова книга. М.: «Издательский центр Русского исторического общества», 1992. 34 с.

4. Цыбулькин В.В. Быль «Влесовой книги». Харьков, 1998. 130 с.

5. Шилов. Ю. iстина «Велесовш книги». — Киiв.: Тршця, 2000.32 с.

Украинские издания сторонников подлинности:

1. Лозко Г. УкраТнське язичництво. Кшв, 1994. 96 с.

2. Плачинда С.П. Словник давньоукраiнскоi мiфологii.-Киiв. 1993.

3. Ребиндер Б. Влесова книга: житiя та релiгiя слов’ян. Киiв, 1993.

4. Слабошпицький М.Ф. 3 голосу ношоi Клio: Подii i люди украшськн icтopii. Киiв, 1993.

5. Федоренко Димитро. «Велесова книга» — найдревнiший лггопис Украiни. Киiв: Видевництво «Бiблioтека украiнця», 1999.

КНИГИ И СТАТЬИ О «ВЕДЕ СЛАВЯН»

1. Веда словена. // Български народни песни отъ предисторично и предхристианско доба. Открылъ въ Тракия и Македония и издалъ Стефанъ И. Верковичъ. Кн. 1. Београд, 1874.

2. Веда славянъ. // Обрядныя пъсни языческаго времени, сохранивпняся устнымъ предашемъ у македонскихь и фракшскихъ Болгаръ-Помаков. // Собралъ и издалъ Стефанъ Ил. Верковичъ. СПб., 1881.

II. Другие книги Верковича

1. Народные былины македонских болгар. // Собрал и издал Стефан Ильич Веркович. Белград, 1860.

2. Древняя болгарская песнь об Орфее. // Текст с переводом СИ. Верковича. СПб., б.г. (В РГБ приплетено к статье о СИ. Верковиче с отзывом П.П. Бессонова о Родопских песнях).

III. Переводы и мотивы из «Веды славян» вошли в издания.

1. Русские Веды. // Песни Птицы Гамаюн, Велесова книга, 1-е издание А.И. Асова. М.: Наука и религия, 1992.

2. Русские Веды. Звездная Книга Коляды. // Воссоздание А.И. Асова. М.: Наука и религия, 1996.

1. Асов А. Песни древних поманэв. // «Континент», № 5 (265) (февраль 1996).

2. Асов. А.И. «Веда славян» — путь длиной в полтора века. //Статья в кн. «Атланты, арии, славяне». М.: Алетейя, 1999; М.: Фаир-Гранд, 2000.

3. Асов А.И. «Веда славян» доказывает подлинность «Книги Велеса». // «Наука и религия», № 2, 2001.

4. Асов А.И. Статьи о «Веде славян» в сб. «Книга Велеса»: история создания, странствий в веках, борьбы в защиту ее подлинности (рукопись).

4. АрнаудовМ. Веркович и «Веда Славена». // Сборник НУ, кн. 52,1968.

5. Белякова Г.С. О «Велесовой книге» и славянских древностях. Альманах «Русская старина», Вып. 1. М., 1990.

6. Богданов И. Веркович и «Веда славян». София, 1992.

7. Леже Л.П. Славянская мифология. // Пер. с фр. Шляпкина. (Есть отзыв о «Веде славян»). Воронеж, 1908.

6.М>стовМ «Веда Словена»иИванГсдагэдоа//»Общ подем.».Кн.5.1918.

7. Митрополит Теодосий. Иван Гологанов и «Веда Словена». // «Общ. подем.», кн. 13, 14. 1918.

8. Стоилов А. Българска книжновинити от Македония. // Т. 1. (1704-1878). С. 84-85. — София, 1922.

9. Стоянов М. Българска възрожденска книжнина. II Т. 1, с. 60-61. София, 1987.

10. Шишманов И. Френска наука и «Веда Словена». // Сб. в памет на Луи Леже. София, 1925.

11. Документа на Българско възраждане от архива на Стефан Ил. Веркович (1860- 1893). София, 1969.

12. Shischmanov I. Gbck und Ende einer berbhmten litrrarischen Mustification «Веда Словена» // Archif fbr slavischen philologie/

Шкалы

Основные шкалы C и D.

Шкала прибора имеет 140 равных делений. Нормируемая высота отскока бойка соответствует 100 делениям. Цена деления должна быть не более 1-й единицы твёрдости по Шору.

В склероскопе модели C высота падения бойка h1 = 254 мм; высота отскока h2 = 181,4 мм (Соотв. 100 единиц твёрдости по Шору).

В склероскопе модели D высота падения бойка h1 = 19,0 мм; высота отскока h2 = 13,6 мм (Соотв. 100 единиц твёрдости по Шору).

Твёрдость по Шору для углеродистой стали связана с твёрдостью по Бринеллю и пределом прочности при растяжении σb следующей зависимостью [2] :

Устройство прибора

Склероскопы Шора снабжаются бойком с алмазным наконечником сферической формы.

Склероскоп Шора модели C представляет собой полую трубку с окном, на котором нанесены деления шкалы, в ней падает лёгкий боёк массой 2,5 г и радиусом сферы алмаза 1,25 мм. Высота отскока регистрируется визуально.

Читайте так же:
Кирпич природный или искусственный

· Для испытания мягких материалов допускается применение бойка со стальным тупым наконечником. Значения твёрдости, полученные с таким бойком: H’Sh = HSh / 0,56

Склероскоп Шора модели D представляет собой полую трубку, в которой падает тяжелый боёк массой 36,0 г и радиусом сферы алмаза 1 мм. Высота отскока регистрируется либо механическим индикаторным устройством, либо электронным. В первом случае значения твёрдости получаются менее точными, вследствие увеличения потерь.

В верхней части трубки имеется фиксирующе-спусковой механизм, предназначенный для удержания и отпускания бойка.

Трубка склероскопа является съёмной частью, устанавливаемой на специальную подставку (штатив), имеющую в своём составе предметный столик.

Склероскопы Шора снабжаются эталонами твёрдости.

Схема склероскопа Шора.
1 — боёк, 2 — испытуемый образец, 3 — трубка склерометра, установленная на штатив, 4 — алмаз.

Facebook

Іван Білик про Велесову Книгу — СЛОВО ПРЕДКА ПОСЛУХАЙ, НАЩАДКУ

Велесова Книга донедавна була відома лише вузькому колу мовознавців, які не бажали сприймати її серйозно і байдуже відмахувалися від нав’язливих запитань про неї. Але з Незалежністю України, ми разом з іншими замовчуваними фактами, пізнали і цю пам’ятку нашої минувшини та духовної культури.

Вперше в Україні Велесова Книга була опублікована професором Олесем Білодідом у часописі «Дніпро» (1990 р., №4). Це був переклад А. Кирпича, великого патріота України, який, на жаль, не був мовознавцем. Цій публікації передувала справді детективна історія, яка розгорнулася з 1919 р. за межами України. Дерев’яні дошки Велесової Книги, знайдені в с. Великий Бурлук на Харківщині, були вивезені до Бельгії, і лише в 50-х роках чутки про них поширилися серед української та російської еміграції. Палеографічна експертиза тексту, здійснена в СРСР доктором філологічних наук Л. Жуковською, незважаючи на негативні висновки, своїм фактажем засвідчувала справжність пам’ятки, однак Радянська академія наук оголосила свій вирок, назвавши книгу фальсифікатом.
Багато шкоди текстам Велесової Книги завдали непрофесійні публікації А. Кура (Куренкова) в Америці та пізніші аматорські публікації росіян (напр.: А. Асова, В. Данилова, І. Мочалової та ін.). Доктор філологічних наук О. Творогов (Росія) поставив за мету довести несправжність Велесової Книги і зробив висновок, що книга була написана самим Ю. Миролюбовим. Переклад англійською мовою, здійснений у 1973 р. у США В. Качуром, має свої хиби — автор не зміг позбутися християнської упередженості щодо язичницьких текстів, і тому свідомо засуджував світогляд, вірування і звичаї наших Пращурів.
Початок наукового вивчення Велесової Книги поклав професор Української Вільної Академії Наук Шаян Володимир Петрович у Лондоні, великий теософ та знавець санскритської філології, якого нині по праву вважають Волхвом Рідної Віри. Над перекладом він працював до останніх днів свого життя, але хвороба і смерть в 1974 р. перервали його працю над Велесовою Книгою. Його справу продовжив Микола Скрипник у Франції, який дбайливо зібрав усі відомі в наш час тексти-переписи дощечок, виконаних Юрієм Миролюбовим. Він самовіддано розшукував їх в архівах покійного Ю. Миролюбова, в редакціях різних журналів, з якими той співпрацював. У 70-х роках М. Скрипник видав усі відомі тексти дощечок у 7-ми томах. Це нині найповніше зібрання текстів Велесової Книги. Такий великий обсяг книги, надзвичайна архаїчність її мови, велика кількість прадавніх язичницьких молитов — усе це свідчить про те, що книга була написана людьми віщими, вона не могла бути підробкою.

У незалежній Україні професійний переклад сучасною українською мовою зробив філолог з Ужгорода Борис Яценко в 1994-95 р. (в основу його перекладу були покладені публікації російського вченого О. Творогова та «Канадійського фермера»). Книга, видана редакцією «Індоєвропи», розійшлася блискавично, що яскраво свідчить про духовну спраглість українського читача і великий інтерес до цієї пам’ятки. Дослідженням Книги Велеса нині займаються сходознавець Степан Наливайко, письменник Валерій Шевчук, літературознаве ць Григорій Клочек та інші, цей унікальний твір введено до програм з української літератури загально-освітн іх шкіл та гуманітарних вишів і технікумів. Вона надихає поетів на створення власних поетичних переспівів Велесової Книги.

Професор В. Шаян ще в 1973 р. впевнено сказав: «Книга Велеса змінить не тільки науку історії, але саму історію!». Справді, з тих дубових дощечок, сторінок волхвівської книги, вдумливому читачеві розкриється велика духовна трагедія наших Пращурів — християнське насильство над нашою рідною святістю. Велесова Книга для слов’ян має цінність, яку можна прирівняти хіба що до арійської Рігведи — найстародавнішо го в світі Святого Письма.

«Якоже видіти не дав Богдаждь будущини смертним, тож восславимо премудрість його, а старе пом’янемо і, що відаємо, — речемо» — таке завдання ставлять перед собою волхви, автори Велесової Книги. Передати нащадкам знання про світ, про Богів, про життя та боротьбу героїчних слов’ян-русичів , «що стали славними, славлячи Богів», передати ту єдину духовну істину: «кров наша про те каже, що ми русичі всі». Ось та сувора необхідність, яка спонукала віщунів братися за писало і складати послання до нас, своїх нащадків, щоб ми не забули, якого ми роду-племені.

Досі в Україні ще не створено фундаментальних праць з української та слов’янської міфології. Велесова Книга — одна з таких праць.

Зробіть власний вкладу у розвиток Рідної Віри — підтримайте нашу діяльність — поповніть картку: 4149 4993 1034 2140 ПриватБанк

З щирою душею та Вогнем у серці,
етнопсихолог Віктор Фіалковський — жрець Зореслав

Вподобай та поділися
👉 Велесова книга духовно-світогл ядна основа буття українців — наша сторінка
👉 Київська громада рідновірів сторінка нашої громади
👉 Шаян Володимир Петрович основоположник відродження Рідної Віри

Може зацікавити:
👉 Язичницька культура творчість рідновірів
👉 АРХЕОЛОГІЯ УКРАЇНИ тільки українська археологія
👉 Викриваємо біблію правда про релігії
👉 Екотрадиціоналі зм — еконаціоналізм — еконаціоналізм екологія, здоровий спосіб життя, екотехнології, екоенергетика, захист Природи, захист довкілля

голоса
Рейтинг статьи
Ссылка на основную публикацию
ВсеИнструменты
Adblock
detector